"Ділова мета" у рішеннях Верховного суду

Аналізуючи судові рішення за багато років, можна дійти висновку, що у суддів, так само, як і у податківців, навіть до 23.05.2020 р. не було сумнівів щодо правомірності застосування ділової мети. Щоправда таке застосування розглядалося виключно у зв’язці із господарською діяльністю. Проте судді і податківці не завжди однаково підходять до з’ясування питання, чи наявна ділова мета в тому чи іншому конкретному випадку. Податківці вбачають відсутність ділової мети, зокрема, в будь-якій збитковій операції, натомість суди вимагають ретельного вивчення обставин операції та конкретних доказів.

Отже, податкове законодавство зазнало змін, а чи зміняться підходи до розумної ділової причини (ділової мети) з боку податківців, суддів й самих платників податків, дізнаємося вже незабаром.   

Докладніше про ділову мету тут.

Постанова Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 03.12.2020 р. у справі № 823/1462/16 (огляд)

Господарські операції:

  • отримання товарів;
  • отримання послуг з ремонту приміщення.

Період перевірки:

  • 2013 – 2015 роки.

Претензії податківців до платника податків:

  • зауваження до документів первинного та бухгалтерського обліку, які супроводжували угоди із постави товарів на користь платника податків;
  • відсутність документів по оприбуткуванню товару на склад;
  • відсутність підтвердження джерела походження отриманого товару по ланцюгу постачання;
  • відсутність економічної мети придбання товару платником податків;
  • отримані послуги по ремонту приміщення не могли бути виконані одним із контрагентів, так як в його штаті рахуються лише 2 особи.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили наявність:

  • руху активів у процесі здійснення господарських операцій;
  • податкової правосуб`єктності учасників господарської операції як у позивача, так і у його контрагентів;
  • зв`язку між укладеними договорами та господарською діяльністю платника податку;
  • первинних документів, що підтверджують витрати.

Висновки КАС ВС:

<…> суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що придбання активів (тобто товарів, послуг) передбачає наявність мети їх використання в господарській діяльності платника податків. Така мета є необхідною умовою для формування витрат та/або податкового кредиту платником податків. Всі витрати мають бути здійсненими в межах господарської діяльності платника податків.

Відповідно витрати на придбання активів, здійснені без мети їх використання у господарській діяльності, або придбання таких активів поза межами господарської діяльності платника податків не дають право на відповідні врахування цих витрат у податковому обліку. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

Згідно з підпунктом 14.1.36 Податкового кодексу України господарська діяльність – це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети), є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Розглядувана позиція випливає зі змісту підпункту 14.1.231 Податкового кодексу України, відповідно до якого розумна економічна причина (ділова мета) – розумна економічна причина (ділова мета) – причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, які мають розумну економічну причину.

При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку, і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов`язання).

Однак податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). При цьому діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою.

Під час розгляду справи суди попередніх інстанцій не перевірили чи були обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру) господарські операції постачання контрагентами позивачу.

Рішення КАС ВС:

  • справу направлено на новий розгляд.

Постанова Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 03.12.2020 р. у справі № 820/11042/15 (огляд)

Господарські операції:

  • перевезення вантажу (договір транспортного експедирування);
  • юридичне супроводження;
  • маркетингові дослідження;
  • послуги, передбачені агентським договором.

Період та вид перевірки:

  • 2013 – 2014 роки;
  • позапланова, невиїзна.

Претензії податківців до платника податків:

“<…> формування валових витрат та податкового кредиту за операціями з [конкретними контрагентами] без їх належного документального підтвердження, зокрема неподання до перевірки повних звітних матеріалів виконаних послуг за укладеними господарськими договорами з зазначеними контрагентами, документів щодо того, який саме вантаж перевозився та яким транспортом відбувалось перевезення, а також товарно-транспортних накладних”.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили:

“<…> надані позивачем первинні документи є такими, що розкривають зміст та обсяг господарських операцій з надання контрагентами послуг щодо перевезення вантажу, юридичного супроводження, маркетингових досліджень, а також послуг, що передбачені агентським договором. Під час розгляду справи судами не встановлено порушень в діях позивача при формуванні валових витрат та податкового кредиту за [період, що перевірявся], по взаємовідносинам з контрагентами. [Податковим органом] не було надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включено до складу валових витрат та податкового кредиту при обчисленні податку на прибуток та податку додану вартість за спірний період”;

на підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивачем надано копії податкових накладних, товарно-транспортних накладних й актів прийому-передачі наданих послуг, в яких зазначено вид послуги, маршрут, вартість;

на виконання умов агентського договору підприємство – комерційний агент склало звіт про надання послуг, в якому вказано, що за період з 04.01.2014 по 30.05.2014 було здійснено пошук партнерів, складено проекти контрактів, угод і договорів; проведено переговори з клієнтами, які мають намір на довгострокове співробітництво з товариством позивача. Виконання зобов`язань за договором підтверджується податковими накладними, актами виконаних робіт, в яких відображено вид послуги та вартість. Крім того позивачем надано копії договорів поставки, укладених в подальшому з клієнтами, пошук яких здійснено комерційним агентом на виконання умов договору;

на підтвердження виконання договірних зобов`язань з проведення маркетингових досліджень за напрямками, що цікавлять платника податків, було надано податкові накладні, акти виконаних робіт, а також звіт, що складався з дванадцяти томів й містив детальний й повний опис усіх питань у відповідності до узгоджених напрямків досліджень, та як встановлено судом, дані такого звіту використано позивачем в подальшій роботі для стимулювання збуту придбаної продукції та розширення мережі поставок кінцевим споживачам, у зв`язку з чим суди дійшли висновку, що отримання послуг безпосередньо пов`язано з господарською діяльністю позивача, що направлена на отримання доходу;

отримання юридичних послуг (за умов відсутності штатного юриста) передбачено договором і підтверджено актами здавання-приймання наданих юридичних послуг, в яких зазначено вид послуг та їх вартість.

Висновки КАС ВС:

<…> правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності певних обставин та підстав, зокрема:

  • фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду;
  • наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної;
  • ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця – права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

<…> оцінивши повноту, характер, об`єктивність та юридичне значення установлених конкретних фактичних обставин справи, суди попередніх інстанцій визнали їх такими, що свідчать про помилковість тверджень відповідача [податкового органу] щодо нереального характеру правовідносин позивача із згаданими контрагентами, підставою для яких стали лише припущення контролюючого органу та недоведені обставини.

Рішення КАС ВС:

  • касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення.

Постанова Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 01.12.2020 р. у справі № 808/5315/14 (огляд)

Господарські операції:

  • договір на постачання природного газу (з конкретним контрагентом – продавцем).

Період та вид перевірки:

  • окремі періоди 2013 року;
  • документальна позапланова виїзна.

Претензії податківців до платника податків:

  • операції не мали реального господарського характеру;
  • товарність господарських операцій не підтверджена відповідними доказами;
  • подані платником первинні документи не містять відомостей про безпосередніх учасників господарських операцій;
  • фактично спірні товари постачалися позивачеві через комісіонера від комітента, який не має ознак реального суб`єкта господарювання.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили:

  • наявність договору, первинних документів, що містять необхідні реквізити та виписані реально існуючими на час вчинення угоди суб`єктами прав;
  • виконання договору підтверджується:
    • актами приймання-передачі природного газу;
    • актами надання послуг з постачання природного газу;
    • актами наданих послуг з розподілу природного газу;
    • актами наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами;
    • реєстром платіжних доручень на підтвердження оплати за поставлений газ, засвідченим печаткою банківської установи;
    • даними повірених коректорів об`єкту газу та лічильників газу;
  • обсяг природного газу у постачальника був підтверджений Оператором ЄГТСУ, про що було повідомлено газотранспортні підприємства, які здійснили транспортування газу трубопроводами до об`єктів підприємства.

Висновки КАС ВС:

Зміст наведених положень у їх системному зв`язку свідчить про те, що наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за таких обставин та підстав, зокрема:

  • фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду;
  • наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної;
  • ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Крім того, як зазначив КАС ВС:

“слід погодитися з висновком судів про те, що певні незначні недоліки в оформленні первинних документів, у даному випадку, не є такими, що можуть свідчити про нереальність господарських операцій з урахуванням встановлених у справі обставин на підставі поданих позивачем доказів”;

“в ході розгляду справи позиція податкового орану про порушення позивачем податкового законодавства по суті ґрунтувалась на аналізі взаємовідносин контрагента позивача із іншою юридичною особою… щодо службових осіб якого порушено кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених статтями 205, 209 та 212 КК України. Разом з тим, у даному випадку, правовідносини контрагента із третьою особою, із яким позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених відомостей про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин, які є предметом дослідження у цій справі”;

“дійсність і реальність договорів та правомірність виписаних за ними, зокрема, податкових накладних та інших первинних документів бухгалтерського та податкового обліку не обумовлені наявністю у постачальника матеріальних та трудових ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Жоден нормативний акт не містить вказівок на залежність права платника податку на включення до свого податкового кредиту сум податку на додану вартість, фактично сплачених в ціні придбання товару на підставі податкової накладної, від дотримання контрагентом правил господарської діяльності”;

“Законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві. У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу є постанова Верховного Суду України від 09 вересня 2008 року”;

“<…> відсутність реальності вчинення господарської діяльності пов`язується податковим органом лише з обставинами діяльності контрагента позивача та іншіх суб`єктів господарювання по ланцюгу постачання, що є неприпустимим, як за законодавством України, так і міжнародними нормами”.

“Доводи ж касаційної скарги не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваних рішень, дублюють аргументи акту перевірки та апеляційної скарги, належна правова оцінка яким була надана судами першої та апеляційної інстанцій. Відповідач на обґрунтування своїх вимог не зазначив, у чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права (неправильно розтлумачено закон або застосовано закон, який не підлягав застосуванню, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню) чи порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, що призвело до постановлення незаконних судових рішень.

У касаційній скарзі не наведено інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в акті перевірки, запереченні на позовну заяву та з урахуванням яких суди вже надавали оцінку встановленим обставинам справи”.

Рішення КАС ВС:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22.09.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2015 – без змін.

Постанова Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 23.04.2019 р. у справі № 804/6788/14

Господарські операції:

  • операції з цінними паперами (придбання ощадних сертифікатів).

Період та вид перевірки:

  • з 01.01.2012 по 30.09.2013 року;
  • документальна позапланова виїзна.

Претензії податківців до платника податків:

“<…> позивач [платник податків], здійснюючи операції з придбання ощадних сертифікатів Приватного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», не мав на меті отримання прибутку, про що свідчить факт укладення договорів купівлі-продажу сертифікатів та пред’явлення їх для дострокової оплати банку одного й того ж дня”. “Розрахунки за цими операціями проводились в один день, включаючи розрахунки за сертифікати, а також розрахунки щодо їх погашення. Тобто, за один день сертифікати були випущені, розміщені та погашені. При цьому за наслідками здійснення зазначених операцій позивачем отримано збитковий фінансовий результат”;

господарські операції з придбання цінних паперів “не були спрямовані на реальне настання правових наслідків та не супроводжувались діловою метою, що призвело до заниження податку на прибуток”

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили:

“Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що економічний зміст (ділова мета) розглядуваних операцій з цінними паперами полягає в отриманні Товариством з обмеженою відповідальністю… валюти для здійснення розрахунків”.

Висновки КАС ВС:

“Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатись вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Отже, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети), є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

За правилами підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) розумна економічна причина (ділова мета) – це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов’язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

В той же час, не обов’язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому, а також не виключено, що в результаті об’єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитись збитковою, і це є одним із варіантів нормального перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.

Проте із визначеного в Податковому кодексі України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) поняття ділової мети випливає, що обов’язково повинен бути намір платника податку отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція принаймні теоретично (за умови досягнення поставлених завдань) має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості.

Якщо ж та чи інша операція не зумовлена розумними економічними причинами (позбавлена ділової мети), то такі операції не є вчиненими в межах господарської діяльності, а відтак, їх наслідки не підлягають відображенню в податковому обліку.

З’ясування наміру платника податку на отримання економічного ефекту від господарської операції передбачає аналіз умов та обставин її здійснення. При цьому економічний ефект не повинен полягати виключно в зменшенні податкового навантаження на хоча б одного з учасників операції.

Відповідно, економічний ефект відсутній в операціях, які призводять до збільшення задекларованих витрат платника та зменшують об’єкт його оподаткування без можливості отримання додаткового приросту активів чи збереження їх вартості.

При цьому варто виходити з того, якою в тій чи іншій ситуації має бути поведінка добросовісного суб’єкта господарювання, що за звичайних умов ведення господарської діяльності зацікавлений у найбільшому скороченні своїх витрат.

Відповідно, позбавлена розумної економічної причини операція, що збільшує витрати платника податку за наявності об’єктивної можливості до їх скорочення.  

З огляду на збитковість та характер здійснення оспорюваних операцій (випущення, розміщення та погашення сертифікатів одного й того ж дня), отримання Товариством з обмеженою відповідальністю… валюти для здійснення розрахунків, на що посилались судові інстанції, вирішуючи спір, не може розглядатись як достатня та самосійна ділова мета (розумна економічна причина)”.

“<…> судові інстанції не перевірили можливість отримання позивачем валюти для здійснення розрахунків в інший спосіб (за відсутності отримання від’ємного фінансового результату), не з’ясували інші об’єктивні фактори збитковості розглядуваних операцій <…>”.

Рішення КАС ВС:

Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 02.10.2018 р. у справі № 822/844/16 (огляд)

Господарські операції:

сплата відсотків за користування довгостроковим кредитом (за рахунок отриманих кредитних коштів ТОВ оплатило борг третьої особи (за договором переведення боргу, за яким не отримало винагороди чи відплати).

Період та вид перевірки:

  • з 01.10.2012 по 31.12.2014 року;
  • планова виїзна.

Претензії податківців до платника податків:

включення до складу фінансових витрат нарахованих та сплачених відсотків за користування довгостроковим кредитом, використаним для оплати боргу іншого боржника… що призвело до заниження податку на прибуток.

Суди першої та апеляційної інстанцій:

“суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що надані позивачем докази не спростовують висновків ДФС про те, що вчинення Товариством дій з виконання умов договору про переведення боргу не обумовлено економічною вигодою та діловою метою”.

Висновки КАС ВС:

“Згідно із підпунктом 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України  розумна економічна причина (ділова мета) – це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

За статтею 42 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідність господарської операції діловій меті, про що може свідчити і економічна обґрунтованість витрат на її  здійснення, є необхідною умовою для реалізації платником податків права на отримання податкових преференцій, оскільки їх встановлення законодавцем має на меті стимулювання ділової активності учасників торгівельного обороту, що, у свою чергу, передбачає здійснення господарських операцій, що є об’єктом оподаткування, з метою досягнення економічного ефекту (ділової мети), а не тільки з метою отримання податкової вигоди. Відсутність економічної доцільності господарських операцій, окрім як здійснення їх з метою отримання податкової вигоди у вигляді витрат та/або податкового кредиту, є підставою для зменшення  в податковому обліку платника податків сум витрат та/або податкового кредиту.

Завідома для платника податків відсутність розумної економічної причини щодо певних витрат при здійсненні господарської операції, як правило, виключає підстави для збільшення у податковому обліку витрат та/або податкового кредиту, оскільки таке у більшості своїй свідчить про відсутність ділової мети у такої господарської операції як притаманної риси господарської діяльності.

Таким чином, право на формування податкових вигод виникає у платника податків за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є ділова мета“.

Рішення КАС ВС:

Касаційну скаргу ТОВ (платника податків) залишити без задоволення.

Постанова Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 27.12.2018 р. у справі № 804/5343/14 (огляд)

Господарські операції:

експорт товару (шини для кар’єрної та дорожно-будівельної техніки)

Період та вид перевірки:

  • 2013 рік;
  • документальна позапланова невиїзна.

Претензії податківців до платника податків:

  • здійснення збиткових операції з поставки з метою отримання податкової вигоди [з ПДВ], що свідчить про відсутність розумної економічної мети таких операцій;
  • експорт товару за цінами нижче ціни придбання, що свідчить про відсутність ділової мети такої операції;
  • спірним є відповідність діловій меті операцій з придбання товару, який у подальшому був реалізований на експорт за ціною, нижче ціни придбання. Саме відсутність ділової мети такої операції з придбання стала підставою для зменшення у податковому обліку позивача сум ПДВ у їх вартості.

Суди першої та апеляційної інстанцій:

  • судом першої інстанції у задоволенні позовних вимог ТОВ відмовлено;
  • апеляційний суд позовні вимоги ТОВ задовольнив

Висновки КАС ВС:

Відповідність господарської операції діловій меті, про що може свідчити і економічна обґрунтованість витрат на її  здійснення, є необхідною умовою для реалізації платником податку права на податковий кредит. Це відповідає самому змісту вищенаведених норм ПК, які надають платнику податку право зменшити податкові зобов’язання  на суму податку, сплаченого ним у зв’язку з придбанням товарів (послуг) при здійсненні господарської діяльності. Встановлення законодавцем податкових преференцій має на меті стимулювання ділової активності учасників торгівельного обороту, що у свою чергу презумує здійснення господарських операцій, що є об’єктом оподаткування, з метою досягнення економічного ефекту (ділової мети), а не тільки з метою отримання податкової вигоди. Відсутність економічної доцільності господарських операцій, окрім як здійснення їх з метою отримання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту, є підставою для зменшення  в податковому обліку платника податку суми податкового кредиту.

Завідома для платника податків відсутність розумної економічної причини щодо певних витрат при здійсненні господарської операції, як правило, виключає підстави для збільшення у податковому обліку витрат та/або податкового кредиту, оскільки таке у більшості своїй свідчить про відсутність ділової мети у такої господарської операції як притаманної риси господарської діяльності. Збитковість окремої господарської операції не є беззаперечним свідченням відсутності ділової мети платника податків при здійсненні цієї операції, оскільки реалізація товару з певними збитками може бути викликана об’єктивними обставинами, як-то: зміна цін на ринку; необхідність його реалізації через загрозу псування; зміна курсу іноземних валют у випадку імпортних  та/або експортних операцій тощо.

Суд першої інстанції, на відміну від апеляційного суду, за відсутності з боку позивача будь-яких доводів на обґрунтування розумної економічної мети таких операцій, зробив обґрунтований висновок про недоведеність зв’язку таких витрат  із господарською діяльністю позивача, що виключає правомірність формування податкового кредиту на наслідками господарських операцій із поставки.

Рішення КАС ВС:

справу направлено на повторний розгляд.